Увійти
☰ Зміст
Показати на екрані
UKУкраїнськаРозмір MСередній рівень · 9+
Читати розділ як текст

1. Та, яку не можна доставити

Сторінка 1

ЗОШИТ ДОСТАВОК
Гуні

ОСОБИСТЕ.

«Особисте» означає, що я читаю першою. —Ю.

На коробці № 14 після переїзду було написано КУХНЯ, але всередині не було жодної ложки. Там лежали цей зошит, шкарпетка і гумова жабка, яка нічия.

Сторінка 2

Та, яку не можна доставити

Я в цьому районі вже чотири дні і знаю цілу одну вулицю.

Мій план, як знайти друга:

Сказати «привіт».

Сказати щось цікаве.

???

Я застряг на пункті 2. А про пункт 3 — жодної ідеї.

Сьогодні вранці мене розбудило щось таке, що пролетіло повз моє вікно.

Сторінка 3

Це була посилка.

Потім пролетіла ще одна, і ще одна: дев’ять посилок у ряд, як качки. Вони перелетіли через вулицю і залетіли в поштову скриньку крамниці навпроти. (Інші одинадцять, як я дізнався потім, повернулися раніше, поки я спав.)

Сторінка 4

Тепер у мене був пункт 2: «Я бачив, як літають посилки».

Це не цікаво. Таке буває дуже часто.

Цю записку написала Юля — дівчинка, з якою я познайомився сьогодні ж уранці в крамниці навпроти. Вона пише зеленим, а те, що вона пише зеленим, не стирається. Я пробував.

Я натягнув смугастий светр поверх піжами і перейшов вулицю.

— Усі повернулися, — сказала відьма. — Знову.

Сторінка 5

Відьму звуть Мара. У неї є крамниця неможливих доставок і печатка, яка світиться.

Юля пояснила мені це в моєму власному зошиті, не спитавши дозволу:

Так жодна посилка не губиться. І не доставляється.

Сторінка 6

На полиці — повернені: двадцять посилок, які ніхто не зміг доставити. Усі від тієї самої людини.

— Хто це — R.? — запитав я.
— Хтось із дуже поганим почерком, — сказала Мара. І більше нічого.

Дев’ятнадцять повернених склала в мішок: тієї ночі везла піаніно на маяк, спробує ще раз з усіма, повернеться на світанку. Залишилась тільки одна.

— Цю не можна, — сказала Мара. — Лише одне правило: НЕ ЧІПАЙТЕ ПОЛИЦЮ.

— Звісно, — сказала Юля.

Сторінка 7

Коли двері зачинилися, Юля оглянула мене з голови до ніг.
— А ти вмієш доставляти?

І я сказав те, що кажуть, коли хочуть мати друга:

— Так. У моєму старому районі я був професійним кур’єром.

Що я сказав

Як було насправді

Професіонал для собак.

Сторінка 8

Юля дістала єдину посилку, що залишилася: № 1, ту, яку не можна доставити. У неї трохи тремтіли руки. У мене теж, хоча я приховував це краще: помітно було тільки те, що я вдягнув светр задом наперед.

— Якщо ми доставимо її до світанку, — сказала Юля, — Мара побачить, що я вмію доставляти повернені.

— А якщо ні?
— Тоді вона сама повернеться, ніби нічого й не було.

Мені це здалося чудовим планом, авжеж: я ще не знав, що всередині.

Сторінка 9

Задзеленчав велосипедний дзвінок, і за вітриною з’явився хлопець у шоломі й з жовтим рюкзаком: ДОСТАВКА «БЛИСКАВКА». ЗА ДЕСЯТЬ ХВИЛИН АБО БЕЗКОШТОВНО.

— «Неможливі доставки»? — сказав він. — Єдине, що тут неможливе, — це щоб ви хоч щось доставили.

Тоньо. Дуже швидко доставляє дуже нудні речі.

— А от сьогодні ми доставимо оце, — сказала Юля. Тоньо прочитав «Дім драконів» і так реготав, що в нього впав шолом.

Сторінка 10

Намалював мапу доставки — так роблять професійні кур’єри.

Сторінка 11

Вулиця Канальна, 7 — це був не будинок. Це була стіна.

Гладенька стіна, без дверей і без вікон, і тільки дуже низько, майже біля самої землі, — латунна табличка з отвором дивної форми.

— Може, це поштова скринька, — сказав я. Але посилка туди не влазила.

Сторінка 12

Ми спробували зі стіною все:

Постукати

Покричати

Зазирнути зверху

Здатися

Пані, яка поливала герань, дивилася на нас із балкона сусіднього будинку.
— Ця посилка приходить сюди вже багато років, — сказала вона. — І завжди йде так само, як прийшла.

Сторінка 13

Було холодно, і Юля ще раз прочитала етикетку.
— Тут написано «Тримати в теплі», а вона роками лежить на крижаній полиці.

Я тут новенький. Коли десь написано «тримати в теплі», я тримаю в теплі.

Я сховав посилку під светр, ми знову перейшли Великий міст, і я сів на решітку біля пекарні Елії, через яку виходить повітря з печі.

Ти схожий на вагітну поштову скриньку.

Сторінка 14

Ми просиділи так довгенько: пахло хлібом, а я почав пітніти. І тут щось легенько стукнуло мене в живіт: ТУК.

— Це був твій живіт? — запитала Юля.
— Мій живіт не робить ТУК.

І посилка на мене подивилася.