Читати розділ як текст
2. Повторює все за мною
Сторінка 15
РОЗДІЛ 2
Повторює все за мною
Спершу виліз ніс, потім два ріжки, а потім усе інше.
Він був зелений, круглий і маленький. Це був дракон.
ЦЕ БУВ ДРАКОН, ГУНІ.
Я це вже написав.
Сторінка 16
Дитинча подивилося на мене. Коли я підняв руку, щоб привітатися, воно підняло лапу.
Коли я нахилив голову, воно теж її нахилило.
— Воно повторює за тобою, — сказала Юля.
— У мене є фанат, — сказав я.
Сторінка 17
Я чхнув звичайно, а воно чхнуло вогником, який підпалив куточок етикетки. Потім воно з’їло обпалений куточок.
Ця посилка кусається.
Сторінка 18
Елія вийшла з пекарні з тацею хліба.
— Доброго ранку… А це що?
— Посилка, — сказала Юля.
— Посилка із зубами, — сказав я.
Дитинча понюхало хліб і дмухнуло. Хліб став золотистим, і воно з’їло його одним махом.
— Ще й із тостером! — сказала Елія і дала йому ще шматок.
Сторінка 19
Я не розумів, у чому проблема, тож Юля намалювала мені це в моєму зошиті. Знову не спитавши дозволу.
Сторінка 20
План А: засунути його назад у яйце.
План А: відкинуто.
План Б: сховати його в мене вдома, поки ми думаємо. У нас повно коробок, і ніхто не заглядає в коробки.
Сторінка 21
Ми пішли до мене додому. Я йшов попереду, а дитинча — позаду, і ходило воно точнісінько як я.
Важко лишатися непоміченим, коли хтось повторює твою ходу.
Сторінка 22
Мій дім досі — лабіринт із коробок.
Мама гукнула з кухні:
— Гуні? Ти когось привів?
— Подругу! — сказав я. І коли сказав, зрозумів, що це правда.
ДВОХ подруг.
Сторінка 23
Ми сховали дитинча в коробку КУХНЯ, яка вже була порожня. Коробка почала ходити.
— Чому пахне тостами? — запитала мама з дверей.
— Я роблю тости! — сказав я.
У нас немає тостера.
Сторінка 24
Я сів на коробку, щоб вона перестала ходити, але коробка зробила ГИК! і випустила хмарку диму. Мама хотіла, щоб ми відчинили вікно й вивітрили запах, тож ми відчинили.
Помилка.
Сторінка 25
Вікно вже було відчинене, а Юля роздивлялася етикетку через лупу.
— Тут написано «Тримати в теплі», але навіщо? Посилці ж не буває холодно.
— Може, саме цього R. й хотілося: щоб воно вилупилося, — сказав я. — Може, задум R. був не в тому, щоб надіслати яйце, а в тому, щоб надіслати дракона.
Юля подивилася на мене по-новому: здавалося, я сказав щось цікаве.
Пункт 2 виконано. Не звикай.
Сторінка 26
Дитинча підняло носа й понюхало повітря, що йшло з вікна: раз, другий.
Цього разу воно повторювало не за мною.
Сторінка 27
— ВОНО ТІКАЄ! — закричала Юля, показуючи на двері квартири, які я залишив відчиненими.
— Ні, — сказав я. — Воно знає, куди йде.