Читати розділ як текст
6. Що повертається на світанку
Сторінка 63
Що повертається на світанку
Віра подзвонила нам додому, а також Елії, і все розповіла. Потім насварила нас: уночі, по кладці й без дорослих — більше ніколи. Тоді відвезла нас назад своїм фургоном, і цього разу Юля дивилася на воду прямо. Ми не спали. Ну, трохи — на сходинці крамниці, поки чекали на Мару.
Уже майже світало. Тоньо приїхав на велосипеді, а мама стежила за нами з вікна навпроти. Юля хотіла сама все розповісти Марі. Я сказав «так», бо кажу «так» на все, але цього разу — насправді.
Сторінка 64
Зійшло сонце, і небом прилетіли посилки: одна, дві, десять, дев’ятнадцять.
Вони залетіли в поштову скриньку одна за одною, як качки.
Це були ті дев’ятнадцять, які забрала Мара, і повернулися всі. З двадцяти посилок на полиці бракувало тільки нашої.
Сторінка 65
Мара порахувала посилки на полиці: дев’ятнадцять. Пошукала № 1 і подивилася на нас.
Юля розповіла їй усе від початку: правило, стіну, светр, велосипед і кладку. Я дав їй свій зошит як доказ, а Юля — підписану етикетку.
— «Професіонал для собак», — прочитала Мара вголос, і я почервонів, як печатка.
Сторінка 66
— Ви чіпали полицю, — сказала Мара.
— Так, — сказала Юля.
— Єдине правило.
— Так, — сказав я.
Мара довго мовчала, аж поки не заговорив Тоньо:
— Це я забрав дитинча в кошику, тож покарай і мене.
— Покарання, — нарешті сказала Мара. — Щосуботи. Тут, о десятій.
Гуні зовні
Гуні всередині
Сторінка 67
Мара подивилася на етикетку, підписану зеленим.
— Тридцять сім разів, — сказала вона. — Я намагалася доставити її тридцять сім разів, і ніхто не сприйняв «тримати в теплі» всерйоз. Ми завжди вкутували її, щоб не замерзла, але ніхто ніколи по-справжньому її не зігрівав.
— Я новенький, — сказав я. — Я читаю все.
Мара мало не засміялася, але потім побачила відправника і перестала мало не сміятися.
На стіні крамниці висить фото двох молодих відьом. Одна з них — Мара, а в іншої на обличчі наліпка.
Сторінка 68
Мара принесла третій табурет і поставила його біля прилавка. Я сів. Я вмістився.
Тоньо зупинився у дверях.
— БЛИСКАВКА доставляє швидко, — сказав він. — А ви доставляєте неможливе. Це не одне й те саме.
Він пішов не поспішаючи, але знову зазирнув.
Здається, він хоче четвертий табурет.
Сторінка 69
Мара поставила хліб, фрукти і три тарілки.
— Коли в тебе день народження? — запитала мене Юля.
— Шістнадцятого жовтня.
— А в мене — двадцять першого! Можемо відсвяткувати разом.
— І щоб на торті були два імені, — сказав я.
Сторінка 70
Наступної суботи, після покарання, ми пішли по Крихту, щоб узяти її на прогулянку.
Спершу ми почули її лапи, а потім побачили її: вона бігла подвір’ям так само, як бігаю я.
Я підстрибнув, щоб привітатися, і Крихта підстрибнула. І цілих три секунди не торкалася землі.
Сторінка 71
Я виправив свій план зі сторінки 2:
Як знайти друга:
Перейти вулицю.
І не казати, що ти в чомусь професіонал.
Сторінка 72
Сьогодні ввечері, коли ми зачинялися, одна з повернених посилок поворухнулася: № 2.
А надворі почався дощ.
Я подивилася прогноз погоди. Насувається гроза. —Ю.
(зовсім скоро)