Увійти
☰ Зміст
Показати на екрані
UKУкраїнськаРозмір MСередній рівень · 9+
Читати розділ як текст

5. Місце для дитинчати

Сторінка 51

Місце для дитинчати

Віра пояснила нам усе на кухні Дому, за гарячим шоколадом: те, що робить дитинча, називається імпринтинг.

— Воно не залишиться в гнізді, поки ти поруч, — сказала мені Віра. Я подивився на свої руки, не знаючи, добре це чи погано.

Сторінка 52

У вікно кухні було видно подвір’я, де дорослі дракони тренувалися вночі, коли ніхто не дивиться вгору.

Ніколи я не бачив, щоб щось таке велике рухалося з такою легкістю.

Сторінка 53

План 1: сховатися, щоб дитинча про мене забуло. Тож я сховався за штору.

План 1

План 1: без штори

План 1: відкинуто. І штору теж.

Сторінка 54

План 2: стати найнуднішим у світі, щоб йому набридло повторювати за мною.

Я сидів зовсім нерухомо й нічого не робив. Дитинча сиділо зовсім нерухомо й нічого не робило.

Зовсім нерухомо

Міцно сплять

План 2: двоє сплять.

Сторінка 55

Коли я прокинувся, у мене була ідея: якщо воно повторює за мною, хай повторює, як я літаю!

Я виліз на лавку, розкинув руки й замахав ними, як дорослий дракон.

Сторінка 56

Дитинча змахнуло крилами раз, два — і відірвалося від землі: на п’ядь, на дві секунди.

Потім воно приземлилося просто на Тоньо.

— Ніхто не вчив його так літати, — сказала Віра. — Це триватиме місяці, але воно вже знає, що може.

Сторінка 57

І все ж гнізда воно не хотіло: ходило навколо нього й поверталося до моїх капців.

Тоді я згадав про свою нову кімнату, де вже чотири дні не хочу спати. Там ще немає нічого мого.

— Йому бракує чогось свого, — сказав я. — Тобто чогось мого.

Сторінка 58

Віра принесла сонячний камінь, з тих, що зберігають денне тепло, і ми поклали в гніздо все, що мали. Останнім був аркуш із цього зошита: я намалював себе сплячим, зовсім нерухомим.

Сторінка 59

Дитинча понюхало светр і подивилося на малюнок. Малюнок не рухався, тож воно теж.

Воно вкрилося рушником і заснуло, повторюючи за паперовим Гуні.

Це найкращий малюнок, який ти колись намалював.

Тільки їй не кажіть, але, здається, це правда.

Сторінка 60

— Йому бракує імені, — сказала Віра з розгорнутим зошитом. Я згадав, що воно першим по-справжньому з’їло: крихту тосту Елії.

— Щосуботи? — запитав я, прочитавши останній рядок.
— Такий рецепт Дому, — сказала Віра. — Їй треба ще трохи повторювати за тобою, а тобі, гадаю, треба, щоб хтось за тобою повторював.

— Крихта, — сказав я.

Це я записала, зеленим, у зошит Віри. Тепер цього в неї ніхто не відбере. —Ю.

Сторінка 61

Залишався тільки підпис. Юля дістала етикетку з кишені комбінезона, де носила її ще від мого дому, а Віра дістала ручку з чорнилом, що стирається.

— Тільки не цю! — крикнула Юля. — Потрібне чорнило, яке не стирається, інакше посилка повернеться на світанку.

Вона дала їй свій зелений фломастер, і Віра підписала зеленим.

Сторінка 62

Тоді Віра прочитала відправника — R. — і стала блідішою, ніж Юля на кладці.

— Це від R.? — прошепотіла вона і ще тихіше додала: — Їх досі залишилося дев’ятнадцять?

Ніхто не розповідав їй про полицю.