Читати розділ як текст
5. Місце для дитинчати
Сторінка 51
Місце для дитинчати
Віра пояснила нам усе на кухні Дому, за гарячим шоколадом: те, що робить дитинча, називається імпринтинг.
— Воно не залишиться в гнізді, поки ти поруч, — сказала мені Віра. Я подивився на свої руки, не знаючи, добре це чи погано.
Сторінка 52
У вікно кухні було видно подвір’я, де дорослі дракони тренувалися вночі, коли ніхто не дивиться вгору.
Ніколи я не бачив, щоб щось таке велике рухалося з такою легкістю.
Сторінка 53
План 1: сховатися, щоб дитинча про мене забуло. Тож я сховався за штору.
План 1
План 1: без штори
План 1: відкинуто. І штору теж.
Сторінка 54
План 2: стати найнуднішим у світі, щоб йому набридло повторювати за мною.
Я сидів зовсім нерухомо й нічого не робив. Дитинча сиділо зовсім нерухомо й нічого не робило.
Зовсім нерухомо
Міцно сплять
План 2: двоє сплять.
Сторінка 55
Коли я прокинувся, у мене була ідея: якщо воно повторює за мною, хай повторює, як я літаю!
Я виліз на лавку, розкинув руки й замахав ними, як дорослий дракон.
Сторінка 56
Дитинча змахнуло крилами раз, два — і відірвалося від землі: на п’ядь, на дві секунди.
Потім воно приземлилося просто на Тоньо.
— Ніхто не вчив його так літати, — сказала Віра. — Це триватиме місяці, але воно вже знає, що може.
Сторінка 57
І все ж гнізда воно не хотіло: ходило навколо нього й поверталося до моїх капців.
Тоді я згадав про свою нову кімнату, де вже чотири дні не хочу спати. Там ще немає нічого мого.
— Йому бракує чогось свого, — сказав я. — Тобто чогось мого.
Сторінка 58
Віра принесла сонячний камінь, з тих, що зберігають денне тепло, і ми поклали в гніздо все, що мали. Останнім був аркуш із цього зошита: я намалював себе сплячим, зовсім нерухомим.
Сторінка 59
Дитинча понюхало светр і подивилося на малюнок. Малюнок не рухався, тож воно теж.
Воно вкрилося рушником і заснуло, повторюючи за паперовим Гуні.
Це найкращий малюнок, який ти колись намалював.
Тільки їй не кажіть, але, здається, це правда.
Сторінка 60
— Йому бракує імені, — сказала Віра з розгорнутим зошитом. Я згадав, що воно першим по-справжньому з’їло: крихту тосту Елії.
— Щосуботи? — запитав я, прочитавши останній рядок.
— Такий рецепт Дому, — сказала Віра. — Їй треба ще трохи повторювати за тобою, а тобі, гадаю, треба, щоб хтось за тобою повторював.
— Крихта, — сказав я.
Це я записала, зеленим, у зошит Віри. Тепер цього в неї ніхто не відбере. —Ю.
Сторінка 61
Залишався тільки підпис. Юля дістала етикетку з кишені комбінезона, де носила її ще від мого дому, а Віра дістала ручку з чорнилом, що стирається.
— Тільки не цю! — крикнула Юля. — Потрібне чорнило, яке не стирається, інакше посилка повернеться на світанку.
Вона дала їй свій зелений фломастер, і Віра підписала зеленим.
Сторінка 62
Тоді Віра прочитала відправника — R. — і стала блідішою, ніж Юля на кладці.
— Це від R.? — прошепотіла вона і ще тихіше додала: — Їх досі залишилося дев’ятнадцять?
Ніхто не розповідав їй про полицю.